Про мене

Моє фото
Господь оселив наш народ в центрі Європи, в краю, де котить свої хвилі могутній Дніпро, де милують наше око карпатські плаї,де дзюркотять кришталево чисті гірські потоки,в краю,де співає свою пісню соловейко. Господь оселив нас в краю з помірним кліматом, а це значить що зимою не дошкуляють нам тріскучі морози, а літом спека, в краю,який знаходиться в спокійній сейсмологічній зоні, а це значить, що наш Творець захистив нас від великих руйнівних землетрусів і вулканів, від руйнівної сили вітрів – торнадо і смертоносних хвиль цунамі. Натомість дав Творець нашому народові родючі чорноземи, багаті корисними копалинами, дав нашим людям великі здібності і таланти, завдяки яким з нашого народу вийшло багато письменників і поетів, композиторів і піснярів, що відомі всьому світові. Отримали ми від Бога співучу мову, дзвінкі голоси, щиру гостинну вдачу, прекрасну вроду і багату культуру, а зветься край цей Україна. Кожен свідомий українець любить свою державу, свій народ, свою культуру, поважає свої традиції і в їхньому дусі виховує майбутні покоління.

понеділок, 18 квітня 2011 р.

Заслужені попзвйозди на тілі України

Забігло враже військо на наші культурні терени! Підстаркувата Пугачова з Галкіним, «носітєльніца раскошнава бюста» Анфіса Чехова, московський хрінопліт грузинського розливу Кушанашвілі, Попелюшка з отилим Басковим, Міхалково-Канчаловська жона Юлія Висоцька теж вострить лижі в Україну… Понаїхали!!!
Цих «развлєкательно-сіропних» передач тьма, таке враження, що всі гастарбайтери з ближньої Московії і далекої Расєї перебрались жити до Києва. А той Київ, і так заїжджений і змордований своєю власною кацапнею, манкуртами , перекиньчиками і бідними селюками, котрі не знають, як їм тут, у граді столичному балакать, чи по-городському, чи своєю селянською говіркою, вже того й гляди лусне, як та бульбашка, і посиплються навкруги теї бульбашки « русскіє фрази, словєчкі і прібауткі», тлусто вимащені і приправлені «грузінскімі шутками» Отаріка Кушанашвілі.
А ось і нова порція сміття від «Інтеру» не забарилась. Розважальні програми і шоу уже ведуть наступ на українство не так примітивно і грубо як раніше, а більш витончено. В чому ж полягає це єзуїтство?
Вмикає звичайний собі дядько, чи тітка, чи дівчина молода, чи ще хто там є, телевізор і що ж він бачить суботнього вечора?
Ну, наприклад , це оновлений «Розбір польотів» на « Інтері». Передача присвячена розмірковуванням про те, чи потрібні звання заслужених артистів, кому, за що і коли має бути те давання. У ролі «заслужених», читай дівчаток для биття, виступають дві наші кралі – Наталка Карпа і Христина Охитва. Відносно абсолютно бездарної Карпи маю власну здогадку, що давати прийшлось однозначно, а опісля може вже і їй хтось щось таки дав, і маю надію, що не треба розвивати ту думку, кожному і так ясно, хто, що, кому і за віщо. Але ж, Боженьку милий! Ліпше би вони роти не розкривали, вже хай краще «тіпа» співають, ніж говорять, бо відразу видно, що шурхотіти клепками в мозкові та ще й вербалізувати те шурхотіння їм не до снаги.
Ні, я не дивуюсь ведучій Юлії Литвиненко. Ще минулого року вона так «застовбила участок», що куди не глянь, в який бік, вибачте, не плюнь на тому каналі – усюди вона. Отаріку взагалі нема чого дивуватись – хлоп в Московії наплодив дітей і мусить якось їх підгодовувати, а що Москва від нього рило вже верне, то Кушанашвілі скоренько у вагон скочив і метнувся в гостинні обійми головного есбеушника Хорошковського.
Сидить за столом семеро людей, двоє з них розмовляють українською, а висміюють їх і критикують п’ятеро «русскоговорящіх», трохи перевертнів, трохи зайд.
І хоч розпирала злість і справедливий гнів все моє єство, а я таки додивилась ту передачу до кінця. Не заради Отаріка - острослова, а заради тих наших двох «заслужених» дуреп, котрі вилізли в студію. Я не думаю, що хтось їх тяг на шнурку, хоча палкою певно поганяли. Існує велика вірогідність того, що пришпарились вони за наказом продюсера, котрий вважає, що смердючий піар – то теж кльовий піар. Може якраз хтось з ними хоч так, а познайомиться, може навіть компакт-диск того гівна купить, яке вони нацвірінькали в студії звукозапису.
Ну навіщо, скажіть, звідусіль кричати, яка у нас купа ворогів, росіяни, чукчі, і іже з ними… Нам, нещасним українцям, як поганому танцівникові, всі заважають жити, заважають бути патріотами і виховувати патріотичних дітей. Та на якого чорта нам тії вороги, як ми самі себе в гріб заженемо, ще й цвяхами кришку гарно заб’ємо, щоб міцно і назавжди поховати, глибоко в землю запорпати надію на культурне відродження України. Достатньо двох таких заслужених українських «співачок» в телепередачі раз на тиждень, щоб через рік вся аморфна маса нашого суспільства побачила, з кого можна лаха дерти, а до чиїх «умозаключєній» треба прислуховуватись.
Та не таке вже і тонке то їхнє політичне пройдисвітство. Бо неозброєним оком видно, як просто можна взяти двох бездарних безголосих неуків ( зауважте, україномовних!) і розкритикувати їх (справедливо між іншим!) «болєє умнимі, опитнімі таваріщами». Обгидити треба неодмінно українку, бо ту ж Тіну Кароль, чи Власову, чи десятки інших «русскопающих» пискунів шоубізнесу чомусь їхні продюсери на посміховисько не виставляють. Тут спрацьовує грубий розрахунок на дурака, котрому з часом увіб’ють в голову, що українське – то фігня, «ні рожи, ні кожи», ні голосу, ще й звання понакупляли, а вже пугачови з галкіними, то - сама кляса. А наші фіфи залюбки марширують на «Інтер», щоб за принципом «сци в глаза – божья роса» засвітитись хоч де -небудь.
Справедливости ради треба сказати, що і на нашому Львівському телебаченні не все так мило. Звичайно, у нас більше уваги приділяють духовній, класичній музиці, оперному мистецтву, хоровому співу. Є і передачі про сучасні рок-гурти, а вже як шоу-біз, то на першому плані Ірина Федишин. Звідки взялась не знаю, але хтось таки грубі грошиська ввалив в розкрутку тої співочої діви. Шкода тільки, що бездарним іміджмейкерам потрапила в пастку Ірина, бо маючи трохи голосу і таланту, своїм виглядом «попзвєзди» відлякує всю сучасну молодь. Западають на неї хіба підстаркуваті львівські патрійоти, котрим, сидячи на тапчані в капцях, вже ніц не треба, тільки подивитись на голі ноги та розмаяне вітром біляве волосся.
Не сучасно, не модно, не цікаво… Як будемо далі просувати таких співух, то Україну в світі будуть знати лише в рестораціях діаспори, а в кращому випадку асоціювати українську сучасну пісню з Лободою та Вєркою Сердючкою.
Всі карти в руки самі віддаємо ворогові, а потім лементуємо. Я не бачу на екрані сестер Тельнюк, не бачу Даху-Браху, зрідка показують Ірену Карпу, Ламу, Скрябіна, Бурмаку, немає «Плачу Єремії», «Мертвого півня», «Гайдамаків». Немає, немає, немає в телеефірі ще дуже багатьох справді класних, драйвових, самобутніх виконавців, а тусується на екранах неукраїнських TV всяка облизана зовні, але зашкарубла зсередини жуйка, яка має до сучасної української музики таке ж відношення, як свиня до танцю.
Хто не бачив і має змогу і бажання повторити мій подвиг, то подаю адресу
http://inter.ua/uk/video/program/rozbir_poliotiv/2011/04/17/zasluzhennyie

субота, 16 квітня 2011 р.

Не тільки в мене закрались сумніви

Яка доба — таке і полотно, або «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко



«Великий український роман» — така була тема листопадового числа журналу «ШО» 2010 року. Тоді про це екзотичне явище висловилися українські письменники, видавці, критики...