Поярков. Непроплачений піар

Хіба тільки лінивий на описав і не виставив в блозі чи на сайті бійку Пояркова з Бузиною. Я не виключення. Подивившись це в прямому ефірі, запустила швиденько у фейсбук і обговорила цю новину з друзями. Знала, що резонанс буде. Дійсно, купа сайтів наступного дня опублікували цю кориду політико-письменницьких пігмеїв.

Вловила в статтях і коментарях чудові порівняння.

"Як чеширський кіт, Кісільов задоволено посміхався" і т. д. Він-то справді посміхався, але складається враження, що таки скоро допосміхається, як то кажуть, "до цугундера". Кісільова обговорювати немає сенсу, Бузину, оте сміттєзвалище, -і поготів. Залишається Поярков. Для мене вони були "обоє рябоє", принаймні, до сьогоднішнього дня. Після цього видовищного шоу перебіглась сайтами, і в мене особисто виникла маса запитань. В основному – до себе. Чому народ, в більшості своїй, підтримує Пояркова, а не Бузину? Чому, наприклад, я ніколи не цікавилась його художніми доробками – ну що поробиш, якось повз мене проскочило. Побачила його років з п'ять тому, може більше трохи, не пригадую, та це і не суттєво, оскільки немає сенсу так скурпульозно все пригадувати – не того масштабу постать. Щось там пишуть про майдан – може і був там, не помічала, хоч дивилась зранку до ночі 5 канал, засипала і прокидалась з пультом в руці, плакала і сміялась разом з людьми на майдані. Ходила на мітинги у Львові. В Київ не їздила – не буду прилаштовувать собі регалій. Але користь від телевізійних посиденьок таки була – картинка з 5 каналу тоді була всеохоплююча, всі, скажімо так, знані в мистецтві, люди були, мов на долоні. Пояркова не бачила, а може не пам'ятаю. Якщо не пам'ятаю – це теж показово. Ну добре, досить про майдан – був то був, нехай і так...

Прочитала якось в "Українській правді" здається, кілька влучних, в'їдливих статей. Ну класно пише, чувак! Хто ж це? Поярков! Зробила експеримент. Дочекалась, коли прийшов чоловік з роботи. Поки він руки мив, прочитала йому вголос статтю.

-Та класна – каже, - а хто автор?

-Поярков – відповідаю.

-Фу... не може бути...

Ось такий ось дисонанс...

Книг його не читала – видать, ще не доросла, не знаю, що то за книжки, та й не дуже полюбляю "многастаночнікоф" типу "и швєц, и жнєц, и на дудє игрєц". Вчора ввечері, після всіх цих вражень вирішила зробити екскурс. І що бачу? Гугл видає... Нічого не скажеш... Не смійтеся зараз з мене, затяті пояркісти, але вчора вперше зайшла на персональний сайт Пояркова. Очі на лоба, щелепа відвисає. У плюс, у плюс відвисає, не кричіть! Спочатку гарненько проштудіювала освіту. Ну "картина маслом", як кажуть одесити. Все на місці, аж забагато. Освіти забагато не буває, але то, коли вона в користь іде, і на благодатний грунт падає, а в даному випадку ще не розібралась, чи на благодатний... Далі по списку 10 років по заграницях, що вже та Америка їх так тягне... Добре, нехай – були 90-ті роки, занепад мистецтва, голод і подерті штани наших українських митців. Може і краще було мити тротуари, а заодно і пензлі в майстернях Лос-Анжелівських художників, ніж померти від цирозу печінки у рідній Україні.

Пригадую, колись писали про совєцкіх співаків, як вони гастролюють по Америках і Європах, як вони там Carnegie hall збирають, а потім виявлялось, що у Брукліні, в ресторані Metropole заливаються солов'ями, а опісля концерту, з таким самим успіхом, "водочкой в тєсном кругу наших емігрантоф".

Багато чого ще на тому сайті Пояркова попереглядала, та вже коментувати не буду, а то ще скаже, що піарю його "задьошево", як і Бузина. Отож, спішу сказати – дуже "задьошево", за нуль. Останнє враження – про роботи. Є цікаві, ну не без таланту людина! Щось уміє, навіть трохи більше за "щось", десь там те "щось" продає, навіть і в приватні колекції. Видно гонорари захмарні. Раз можна собі і "дворєц" побудувать, і у Верховній Раді опудальським виглядом слуг народних тішити.

Чужі гроші не цікавлять – кажу одразу. Цікавлять менталітет і сутність людини, котра натягнула на себе маску скомороха і здається відчуває справжній кайф від цього. Маючи такий послужний список, як все вищеперелічене (освіта, "заграніца", виставки, картини), постає запитання: навіщо йому весь цей бруд? Відповідь, здається може існувати в кількох варіаціях.

Варіація перша.

"Швєц" скінчився, тобто "изрисовался". Насправді, навіть шанований мною Ю.Андрухович, в одній книзі сказав, що з віршами, напевне, покінчено, час пройшов, і писати вірші він не хоче. А Пояркову що, зась? Останнє десятиліття творчий ступор, а гам-гам хочеться, тому ідея почати торгівлю "мордой лица" виявилась не такою вже й безнадійною. Кілька років тому торганув, коли в якійсь передачі показали, як він лазить по поверхах і балконах своєї будови. Чомусь трудно собі уявляю, як Андре Сегонзак почав би вихвалятись своїми статками. Це тільки наше постсовєцьке жлобство дозволяє митцям так себе ганьбити. У моєї мами на цю тему було аж два гарних прислів'я – "не буде з Івана пана" та ще "як вродився до торби, то течки ніколи не будеш носити". Для тих, хто не знає: течка – це портфель.

Я -пісатєль, ти – пісатєль, оба ми -пісатєлі...

"Жнєц", тобто Поярков, як "пісатєль", для мене особисто почався і скінчився одномоментно, коли істерично викрикував в ефірі, що замовляв дуже задешево Бузині хвалебну рецензію. Ну згарячу бовкнув, чого не буває... Гордий викривальник підлоти, він свою власну голову покладе на плаху справедливості! Знайте – я брехун, а Бузина втричі, вдесятеро більший брехун!

Бідний, бідний Поярков...

Правду сказати, "на дудє игрєц" пришпандьорилося до його подоби намертво. Проплачені (я особисто в цьому не сумніваюсь), ефіри у Кісільова треба відробляти, отож ми ще надивимось того кіна. Кулуари Верховної Ради впісюються зо сміху, коли "шут гороховий" демонструє їм палець в гіпсі "от Бузини". Вони ж так тяжко працюють, треба ж і розривку мати. Отут і вигулькує Поярков, в карнавально-бичій яскравій одежині і шизофренічним блиском в очах. Блазень при дворі, королі сміються!

Варіація друга.

Сучасне суспільство – клондайк розладів для психологів, психіатрів, знахарів та ворожок...

Другу варіацію залишу кожному на самостійне додумування. Особисто мені хочеться, щоб зовсім непоганий графік, художник Поярков повернувся до свого ремесла. Користі для суспільства було б більше, а сраму для Пояркова – однозначно менше.

http://www.youtube.com/watch?v=QrPZYz-P6pI&feature=player_embedded