Провидці від диявола

Блискучий оранжевий шалик, художньо пов’язаний на голові, іконка в руках, свічка на столі… що ще треба для обдурення хрещеного люду?
Або барвиста квітчаста хустка, та ж свічка, та ж іконка, завалений всяким непотребом стіл з буцімто оберегами, приворотами, відворотами та іншим звалищем сміття…
Це тільки атрибутика. Для повного, широкомасштабного обману ще має місце журналістка, яка бере інтерв’ю з зацікавленим і таким фальшиво-підтакуючим обличчям, телебачення, яке цю погань крутить мало не щодня, радісно рахуючи дзвінку монету, що сиплеться до кишень, газети та інші друковані видання, що рясніють «цілительськими» обличчями та братки, що вкладають немалі гроші в це дійство (про них трохи згодом).
Ось – Валентина, це – Оляна, а ще – Лана, прошу познайомитись…
Окупувалися ці «ясновидиці» у Львові. О, мало не забула, є ще Ілхам! Цей теж в газетах живе, тільки на телебаченні його не видко, певно, грошей малувато на розкрутку, або ділитись ні з ким не хоче.
Валентина приймала людей у приміщенні кінотеатру «Маяк». Якось мене знайома вмовила піти туди. Невирішені проблеми, а може, просто надія, що життя повернеться іншим, більш приємним боком, змусили її повірити у дар провидиці. Зайшли ми в тісну кімнатку з лавками по боках. Сиділо там людей повно, яблуку ніде упасти. Примостились скраєчку, слухаємо пересуди. Раптом заходить якийсь молодик в шкірянці, як годиться, стрижений і з таким виразом на обличчі… ну, ви знаєте, з яким.
- Так, скоренько всі записуємось в чергу і здаємо по 20 гривень, – сповістив він з порога, зверхньо поглядаючи на народ. Народ, знову ж, як годиться, перед майбутнім дійством, стишив розмови до шанобливого шепоту і почав швиденько порпатись у кишенях.
Я вийшла надвір подихати повітрям і побачила, як з дверей, що вели в «святая святих» - обвішану іконами кімнату, де за столом возсідала «цілительниця», вийшла стара жінка в сльозах. І не зовсім вийшла, а випихав її клон того першого збирача двадцяток.
- Це що ж таке діється, – схлипнула жінка, – пішла я до Валентини, а вона мені рецепт від хвороби виписала. Я в аптеку – кажуть, платіть 400 гривень! Як так можна! Я до неї повернулась, кажу – віддайте мені мої 20 гривень, бо за таку допомогу дякую дуже, але таке мені і в поліклініці нарадять, а вона не віддає…
- Іди звідси, бабка, скоренько, ти що за свої двадцять гривень казку хотіла? – прошипів стрижений і підштовхнув стару в плечі.
Моїй знайомій вистачило глузду встати і піти геть, побачивши цю картину. Інші залишились.
Життя зараз таке, що ті бідні люди не знають, куди кидатись. Насуваються хвороби, алкоголізм, наркоманія, нестачі або й крахи фінансові, негаразди в сім’ях, на роботі. В пошуках хоч якогось порятунку кидаються по всіх усюдах. Якщо торкнутись проблеми здоров’я, то і правда, часто нема за що тих дорогущих ліків купити, а дешеві купляти – хіба в сміття гроші викидати. Є випадки, коли ліки не допомагають, коли смертельна хвороба вчепила за горло і немає порятунку. Отоді ще залишаються ворожки, які, мов ті круки зголоднілі, чатують на людські біди. Та ще та наша ментальність, що спонукає іти шукати чудодійного порятунку замість того, щоб самому активізуватись і починати діяти, вирішуючи проблеми.
Треба тільки замислитись, скільки коштує хвилина реклами на телебаченні, придивитись, скільки часу іде оце рекламне «душещипательне» дійство, і прикинути, скільки за все це треба заплатити.
Усе взнаємо і почуємо самі, клацнувши пультом у відповідну годину. Щоб велось у хаті, треба повісити на стінку ось цей приворотик, щоб коханий не покинув – треба йому оце чудодійне зіллячко заварити і дати випити, щоб грошенята водились – покласти на амулетик десятку і сховати в надійне місце. Хай там тихенько множаться. Наївні люди викладають за той амулетик тридцять, сто чи скільки там гривень і біжать додому в надії, що назавтра все віддасться сторицею. Воно й віддасться, тільки, правда, не їм, а ошукантам в хустках, в шалях, та ще в в чорних папахах (це містер-екзотик Ілхам для тих, хто воліє чужоземних провидців), і віддасться не з Божою поміччю, а при прямому спонсоруванні тими самими, обкладеними турботами і нещастями, людьми.
Винахідливий бізнес, простий, як двері, побудований на наївності і вірі в чудо. Започаткований тисячоліття тому, зараз розквітає пишним цвітом. Ступенів розвитку – море, варіацій – ще більше.
На набережній курортного містечка аж ніяк не обійтись без тітки, яка, примостивши свій столик під кущем рододендрону і таємничо розкладаючи карти, розкаже про все минуле, вкупі з теперішнім та майбутнім. Вона заварить таку кулешу в твоїй голові, що вже й сам не впізнаєш, де правда, а де брехня. Та це дитячі забавки, бо та ворожка чигає лиш на пару твоїх десяток, які і так охоче пороздаєш направо і наліво в ейфоричному періоді відпочинкових днів.
А ось ці телевізійні зомбування – це справа зовсім інакша, затіяна з неабияким розмахом і великими капіталовкладеннями. Хтось видає дозволи та ліцензії на право займатися ошуканством. Хто більший злочинець? Той, хто дозволяє таке ошуканство, чи той, хто вправно грає свою роль? Як називаються ці актори, вирощені на полі чужих нещасть? Народні цілителі? Чи злодії?
Де знайти грань між правдою і брехнею? На сто тисяч чоловік може і знайдеться хтось, що дійсно володіє даром провидіння, але як відрізнити зерно від полови? Ті справжні – вони не світяться на екранах і не здіймають руки з хрестами зі шпальт газет.
У нас всіх є адресат, до якого завжди можна звернутись по допомогу, адресат, який втішить, допоможе знайти вихід з ситуації, який вселить в нас надію, зміцнить наш дух та покаже нам правильний путь. Це – Бог, Єдиний і Всемогутній. Від нас потребується тільки віра.
А все інше «цілительство» – від диявола.